Війна – напевно ціль

з рубрики / циклу «Про долю»

Щосили чаєчки кричали,

Шаленіло синє море,

Сторінки страшні гортали,

На них писалось горе.

Голосить мати посивіла,

З горя ламає руки,

Терпіти біль їй геть не сила, -

«За що шлеш, Боже, муки?!»

Крокує проклята війна,

Широко так ступає,

А нею править сатана,

На сльози не зважає.

Вдова ще зовсім молода,

Горне мале дитятко, -

«Синку страшна прийшла біда,

Загинув в бою татко».

Батько так стиснув кулаки,

Кістки аж затріщали,

По телебаченню плітки,

Як же вони дістали.

Сестра забилась у куток,

Та вовком завиває,

Зі Сходу летить гудок,

Брата в живих немає.

Собака виє день і ніч,

Здалека біду чує,

На хату сів окатий сич,

Туди й сюди крокує.

А потім лячно закричав,

Здригнулось живе все,

Поховав, та поховав,

Луна селом аж йде.

Їм не верху не зрозуміти,

Людську печаль і біль,

Валізи грішми лиш набити,

Війна – напевно ціль.

м.Славута,