26.03.2016 20:17
© Антоніна Грицаюк
Солдат без ніг
з рубрики / циклу «Про долю»
Приснилось літечко святе,
Холодні ранкові роси,
А він по лузі вдаль іде,
Ноги не взуті, босі.
Дійшов аж холод до кісток,
Час вже взуття взувати,
Та ніг своїх він не знайшов,
Став плакати, ридати.
Лишився сон у літі там,
Він молодий, здоровий,
Дружина є, уже не сам,
Тепер каліка, кволий.
Війна проклята ненаситна,
У страшній згоді з сатаною,
А смерть з косою дуже спритна,
Іде широкою кровавою ходою.
Косить той цвіт, що лиш зацвів,
А ще ж плодів не дав,
Іде перевертом весь світ,
Солдат слізно заридав.
Болять щоночі ноги ті,
Яких давно уже немає,
І обіцянки даремні та пусті,
А ворог ні хвилини не дрімає.
м.Славута,
