Кукла
Багато нині в пам"яті загасло,
але живе дрібниця серед різних:
загублена дівчиськом лялька
на схрещених шляхах залізних.
Немов густий туман від паровозів
Над платформою плив пар в долину,
І дощ шушукався з березами на розі
Та не помічав ніхто краплини…
На схід йшли ешелони ті з людьми
Мовчки йшли, без світла і води,
Горем повнились теплушки і слізьми,
Гірким, жорстоким відчуттям біди…
Кричала дівчинка, людей благала,
І рвалася із материнських рук,
Здалася раптом, лялька така гарна -
Не знало серце болю від розлук…
Але ніхто не врятував її «подружку»,
І натовп, що спішив, від переляку
Ногами затоптав біля теплушки
В рідку багнюку рідну, милу ляльку…
Дитина в смерть повірити не в змозі,
Розлуку також не збагне вона,
До неї крихітною втратою в дорозі
Жорстоко доторкнулася війна…
Сховатися від думки нереально,
Що лялька зовсім не дрібниця -
Її дитинство, грубо і безжально,
Війна зламала там, на залізниці…
(Оригинал)
В.Тушнова
Много нынче в памяти потухло,
а живет безделица, пустяк:
девочкой потерянная кукла
на железных скрещенных путях.
Над платформой пар от паровозов
низко плыл, в равнину уходя...
Теплый дождь шушукался в березах,
но никто не замечал дождя.
Эшелоны шли тогда к востоку,
молча шли, без света и воды,
полные внезапной и жестокой,
горькой человеческой беды.
Девочка кричала и просила
и рвалась из материнских рук, —
показалась ей такой красивой
и желанной эта кукла вдруг.
Но никто не подал ей игрушки,
и толпа, к посадке торопясь,
куклу затоптала у теплушки
в жидкую струящуюся грязь.
Маленькая смерти не поверит,
и разлуки не поймет она...
Так хоть этой крохотной потерей
дотянулась до нее война.
Некуда от странной мысли деться:
это не игрушка, не пустяк, —
это, может быть, обломок детства
на железных скрещенных путях.
