Розмай уздовж судин
Повзло за обрій сонце-сердолік,
Щоб закотити очі непритомно,
Торкалось сяйвом спущених повік,
Голубило наскрізно безсоромно.
Тремтіли нотки в кожній жилці «до»,
А їх аж сім, - драбинками на небо,
Звивало щастя в глибині гніздо,
Бо поруч – ти, і більшого – не треба.
Із вишні долі цвіт впав одежин,
Весни розмай струмів уздовж судин.
