17.04.2016 16:59
для всіх
141
    
  3 | 3  
 © Маріанна

Після опівночі

Хто це знову гострить пазурі? 

Хто вжене у серце гострі кігті? 

І чому ще досі не згорів?  

Чи замало того хмизу віхтів? 


Все що поховала вже зима 

Із весною лізе у шпарини. 

І просити поступки дарма. 

Утікають згаяні хвилини. 


Знову північ і безсоння дме. 

Стогоном вривається у вічі. 

Вежа не врятує. То бігме. 

Півень вже не проспіває тричі. 


От і закінчився той струмок,  

Що годинник насипає низом. 

Залишився ще туман думок. 

Тільки тихий відгомін "спинися". 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.04.2016 10:11  Тетяна Белімова => © 

Маріанно, дуже тонкий і водночас пристрасний вірш написали. Про такі твори кажуть - на межі, коли кричати вже не можеш, а пошепки промовляти ще не навчився... 

 18.04.2016 07:45  Тетяна Чорновіл => © 

Ще не втихомирились любителі гострити пазурі!
Вірш натхненний і влучний!

 18.04.2016 00:43  Панін Олександр Миколайович... => © 

Після опівночі приходить

час потаємної

сили

і відразу починає

збігати. ...

Душу терзають

відмираючі

щезники зими,

на допомогу

їм

поспішає весняне

Запаморочення...

Запалюються

молоді вогники,

вони набирають силу,

вимітають сміття,

готують зустріч світанку.

 - Сіра темрява - згинь,

Твій час

Сплив!