з рубрики / циклу «ТАК ЛИЧАТЬ ОЧІ, СПОВНЕНІ КОХАННЯ»
Я поцілунок ніжний твій,
Що дарувала на останок,
Зорею запаливши ранок,
Вартую в пам’яті своїй.
Нехай років нестримна рись,
Та присмак губ ще відчуваю.
Блаженні пахощі вбираю,
Волосся рік, що розлились
Лілейним шовком простирадла…
А стегон грацію богині,
У серці бережу й донині.
Душа згадавши вмерти ладна!
Мій янгол, відлетів куди?!
Чом згасла ти за виднокраєм
В хмарках, що висіли над гаєм
І не вернулася сюди?
О, незбагненні почуття!
Кохання полохливі миті..!
Лиш ними, душеньки зігріті
Мирське продовжують буття.