Осінь
Осінь… Чому так багато людей її не люблять? Калюжі, похмуре небо, холод, дощ, грязюка… Це все ніщо в порівняні з золотим вплетінням в листву дерев, м’яким килимом опавшої бурої листви під ногами, червоних щік груш, пряним ароматом чорнобривців, прохолодою сліз дощу на обличчі.
Здавалося б, осінь всюди однакова. Я і сама так нещодавно думала. Всюди «симптоми» одні і тіж: волога, холодна погода, на вулиці переважають бурі та сірі тони, в повітрі сизо від диму підпаленого вогкого листя. Це здається, коли ви їдете від рідної домівки на якийсь день або на два по справах, у відрядження.
Але зовсім інша картина відкривається, коли ти відірваний від дому. Тоді, коли ти знаходишся за пару сотен кілометрів, за чверть доби їзди від рідних тобі людей, рідної місцевості. Від того місця, де тобі знайоме все, починаючи від облич майже кожної зустрічної людини і закінчуючи кожною квіточкою на вулиці. Ось тільки тоді починаєш розуміти, що більш ніде немає тотожного твоєму домові.
Тут немає тієї груші з пурпуровим, жовтим листям та грушами налитими сонцем і присоромленими боками. Тут не настане той момент, коли внаслідок перших морозів вночі опало все листя з горіха і тепер, дістаючи до колін, шарудить під ногами. Тут дим від спаленого листя зовсім не густий як кисіль, не білий як тяжкі дощові хмари в небі, не гіркий та пряний на запах. Тут немає під ворітьми чорнобривців, вкритих після перших заморозків льодом, немов впаяними у кришталь. Виноград тут не такий кисло-солодкий і зовсім не холодний тільки що зірваний. Тут немає хати, в якій тепло-тепло і трішечки пахне сажею та дровами. Тут вночі кіт ніколи не залізе до тебе на ковдру з брудними лапами, тому що його тут попросту НЕМАЄ! Вранці розбудить не мамин голос, а вереск будильника. Ніхто не приготує вранці «філіжаночку» кави і не заставить з’їсти той нещасний бутерброд . Тут просто НЕМАЄ тих людей, які це все робили раніше. Ніхто голосно не розмовлятиме, не шарудітиме целофановими обгортками від квітів, не дзеленьчатиме посудом вранці, коли так хочеться поспати. Тут навіть ніхто не накричить за необережно кинутий одяг або невимкнуте в кімнаті світло. Тут непотрібно розтоплювати в плиті, на вихідних витирати пиляку і пилососити, викидати посохлі букети з Дня вчителя або Першого Дзвоника, закривати штори по вечорам.
Тут осінь не пахне осінню. Тут її НЕМАЄ…
Одеса, Україна, осінь 2010