Обійми води
Я себе дарував перехожим великого міста,
Розчинявся у них, розганяв надранкові вогні.
Я наповнював їх почуттями найвищого змісту,
Із гарячим тремтінням повільно розтанув в вині.
Серед ритмів доріг заворожено дихав дахами,
Величезних мостів рахував неземні маяки.
Так нестримно хотів доторкнутись до міста руками,-
Обпікали долоні його електричні зірки.
Сірий килим-асфальт тихо-тихо лягає під ноги,
Ніжно-лагідний дощ за моїми лишає сліди.
Він покаже мені ще не бачені досі дороги,
І в обійми візьме міліонами крапель води.
