Вересень
Вірш про вересень
Падають горіхи, значить осінь.
Як там не вимолюй, не проси.
Протягами рік до схилу зносить,
Плачучи на різні голоси.
Злива ще по літньому незграбна -
Громовиця душу відвела.
Змокле кошеня, як літо бабине,
Не застало справжнього тепла.
Ідеальна витонченість ліній -
Білі коні ранків - хоч припни!
Запізнілі соняхи під інієм.
Дірочка у спокій, до весни...
Умань, 09.2010
