Розталим снігом з твого даху скапував травень
Тієї осені ти загубився, тебе не було
Я вивчилась жити, як вчаться гри в доміно
Я, знаєш, в нього ніколи не вміла грати
Всі ці ходи й цілі - чого вони варті?
Ну, і твоє місто осіннє на карті.
Ти сховав до себе в кишені наш сміх
Та кому він треба, якщо ти один проти всіх
Він стільки всиг накоїти лих.
І дотики, не забувай про них, забирай собі
Можеш викинути в сміття, втопити в холодній воді
І забути дорогу сюди, викладену твоїми руками
У кишені разом із грошами і сірниками
Я інколи чую як ти мовчиш
В тебе в кишенній колекції, певно, найбільше тиш
І кожного дня, малюєш, їсиш ти, чи спиш
Я відчуваю тебе, пишу смс про те, що на вулиці квітень
Й телефон ріже твою тишу неначе новенький ніж.
Якби лиш думками можна було убивати
Ти б певно, між нами, найкраще умів стріляти
І з твоїх скронь проростав би червоний бузок
Просто треба зробити цей перший крок,
Замінити біль на сніданок трьома цигарками
Знаєш, друже, все найкраще приходить з роками
Кожен твій грудень витікатиме з міста твого
Разом з росталим снігом і стічними водами,
А печалі блукатимуть лабіринтами-ходами
Адже все світло, певно, не лишається до кінця
І холод морозний роз`їда твоє тіло до найменшої днк
І цей холод, це лиш банальна відсутність тепла
В такі дні, зазвичай, найбільше жалкуєш що тоді не пішла.
В такі дні розумієш шо рушниця біля скроні - ще не смертельна зброя
Вмирають не від кулі, вмирають від неможливості побачити море
Втекти до моря, сісти в потяг без минулого й страху
Вмирають не тоді, коли падають з даху
А в ті хвилини, коли заходять в під`ізд багатоповерхівки
Перебираючи вдома в забуті коробці старі листи й фотознімки
В такі моменти, звісно, найкращі ліки це море і гори
І якщо щось і має здатність лікувати твій біль та твої стигмати
То лише сніг і твоє дитяче невміння стріляти.
11.04.16