Я, ти і подорож

з рубрики / циклу «Тереотично»

Пакуй валізу у подорож до забутих світів

І нехай вже ніхто нас ніколи спиняти не сміє.

Поки місяць за небо вечірнє повільно злетів,

І ці зорі затемнити небо ще поки зуміють.

Розбиває півдня у вогні золотий зорепад,

Коло сонця по небу скотилось у пінисте море,

Тільки ти, ще рюкзак і червоний оцей виноград,

А ще я і це сонце із душами нашими хворе.

Гей - на гору! До ранку блукати, як дикі, лісами.

Ми так мало у світі цім бачили теплих зірок,

Ми ходили щодня посірілими тими містами.

Надивились і в люді, і в душах ще безліч дірок.

А спинятися нащо? Не бачив красивого досить,

І не бачив кохання тих хмар і тієї землі.

Вже до себе нас небо із ріки ласкаво так просить,

Ніби зараз ми знову такі ще дитячі й малі.

За плечима в нас вік і забутого "вчора" є море,

А попереду міст, і хтозна він куди приведе,

Я і ти, ще рюкзак і затемнені хмарами зорі,

І по плечах та ніч, як покровом, тихенько іде.