Білий Вовк

з рубрики / циклу «СПОЛОХАНА ЗИМА УРАНЦІ ПРОБІГАЛА»

Там, де верби заглядають в глибочінь ставка,

Відіпнула Зима ранком Білого Вовка.

Той сердито оком сіяв, біг попід містком,

Замітав стежки-доріжки сніговим хвостом.

Де проліг його холодний морозильний слід,

Полонила все завія та блискучій лід.

А від подиху вовчиська, іній вкрив гілля,

Лячно з снігу визирала груддями рілля.

Все зостраху сполотніло… Тільки чорний крук

Дратував Вовка з верхівки висохлих палюк.

Хуртовиною той бився, гнівно завивав,

Та дзьобатого нахабу так і не дістав.

Птах натхненно крукав, крумкав, всіх будив від сну,

Бо на обрії розгледів дівчинку Весну.