Вовк і Вівчур
Голодний Вовк блукав собі в лісах,
Шукав поживу У зелених хащах.
Та на узліссі він побачив дах,
Під ним хатину, певне не найкращу.
Хотів тікати сірий, та чомусь
Стало цікаво подивитись звіру,
Як то там люди у хатах живуть -
І сірий Вовк пробрався на подвір`я.
Аж тут Вівчур, як вскочить, вовкодав,
Оскалив зуби, кров горить в десницях:
«Ти що це, сірий, зовсім з дуба впав?
Не бачиш, тут лежить моя границя?!
Я тут господар! Як скажу - так є!
Роби лиш те, що я тобі накАжу.
Інакше - смерть, не я - лісник уб`є
З ружжя старого, тільки я покажу.
А хочеш миру, то роби як всі,
Зігнися хутко і підстав-но шию,
(В мене нашийник є такий тобі!)
За те я нагодую і умию.»
«Чи ти дурний, Вівчуре, вже зовсім?
Щоб я нашийник сам одів на груди!
Та я голодний свою лапу з`їм,
Як,не дай Бог, в капкані вона буде!
Бо я вже волі присмаком пропах,
Я свою кров змішав із соком лісу!
А ти мене зовеш під старий дах?
Не зли, Вівчуре, ти мене до біса.»
Та й повернувсь до лісу сірий Вовк
І дотепер по хащах десь блукає,
І вольниці своїй, поки не здох,
При місяці пісні-жалі співає!
Мораль така: Достаток і ярмо
Не завше всіх приваблюють на світі,
Бо хто свободу взяв на полотно -
Тому кайдани більше не одіти!