Незбагненна душа романтика

з рубрики / циклу «Чари кохання»

Літній вечір. Ніжність недоторкана

Завітала казкою у сни.

А моя натура неприборкана

На стежках зривала полини,

Гіркотою душу свою ранила

І тужила щирістю пісень.

Самотою дивна квітка в`янула.

Догорав останній літній день...

Вже птахи збираються до вирію.

І затерпне серце від жалю,

Що теплом очей тебе не міряю,

І не вірю тим, кого люблю.

Подих вітру струнами втішається.

Віддзвенить відлуння в небеса.

І спокуса з гордістю змагається:

Вірить чи не вірить в чудеса?

Ти пробач, що крила мої зламані

Мрій твоїх не в силах обіймать.

Ми ж усі романтики покарані:

Музикою душу виливать...

Лебедин, 16.09.2014