А ти - Людина?

з рубрики / циклу «Ціна довіри»

Наскільки ж люди озвіріли!

Лютіш собак гризуть не тіло,

А душу, серце виривають,

Від сказу піняться роти.

Мов змії, жала висувають,

Отруту чорну упускають…

І гину я, і гинеш ти.

Та в мене є протиотрута:

Я ланцюгами не прикута,

І в серці промінь доброти.

Ним спопелю ненависть ситу,

Що хлебче жадно із корита

І миє кості всім підряд.

Я сміхом радісним заллюся,

Дивитись в очі не боюся

Своїм розгнузданим катам.

Моя душа – де щире слово

І тиха, лагідна розмова,

І задушевна пісня мила,

Яка дарує мені крила,

Де серце любить і прощає

Усіх, хто знає і не знає,

Що всі ми рівні перед Богом,

І в серці кожного – зернина

Того Творця. А ти – Людина.

Лебедин, 2013