До волі, що жадно гризе сухарі,
І жде, поки їй у цей чорний колодязь
Помилують зустріч царі.
В перемерзлій землі, у камінній цій ямі
Вдих і видих зими стережу.
Я лежу, мов мертвець, з неприродністю прямо
І покоєм своїм дорожу.
Срібні віти нависли над зводом темниці
І мете заметіль на біду.
Я в глибокім снігу, в тайнику-кам’яниці.
І не зміни, а смерті я жду.
_
К свободе, что жадно грызет сухари,
И ждет, пока ей в этом черном колодце
Назначат свиданье цари.
В этой стылой земле, в этой каменной яме
Я дыханье зимы сторожу.
Я лежу, как мертвец, неестественно прямо
И покоем своим дорожу.
Нависают серебряной тяжестью ветви,
И метелит метель на беду.
Я в глубоком снегу, в позабытом секрете.
И не смены, а смерти я жду.
