Розпинали Україну
Й будуть розпинати.
Наплачуться ще синочки,
Вистраждає мати.
Гірка доля, як неволя,
Всюди розкошує.
Сите панство творить ханство,
Вкраїну руйнує.
Бились браві козаченьки
За правду святую.
А прокляті воріженьки
Знову нас вартують.
В рідній хаті зле живеться,
Злагоди немає.
Той голосить, в груди б’ється,
А інший – кусає.
А ворогу того й треба:
В вікна заглядає
І радіє вище неба,
Й двір наш оглядає.
Що б його поцупить?- зирить
В непевну годину,
Поки свариться та мирить
Поважна родина.
Насміялись, нараділись
Нашим безталанням,
Як то тішиться дівчина
Вірненьким коханням.
Доки ж будуть розпинати
І бить себе в груди?
В кого правдоньки питати?
Не було й не буде.
Нащо сонечко сліпому,
Якщо темна нічка?
Нащо добра пильнувати,
Коли тепла пічка?
Якщо бідному каліці
Можна врізать пайку.
При нужденнім чоловіці
Показать нагайку.
А в неділю бить поклони,
Гріхи замолити,
Відвернувшись від ікони,
Неправду творити.
«Ще не вмерла України»…
Будемо співати,
Стоять нишком та дивитись,
Плакати й мовчати.
Встань, Тарасе, подивися
На свіжу руїну.
Задля цього ти молився
Чи за Україну?
Лебедин, 2013
