08.07.2016 18:33
для всіх
195
    
  9 | 10  
 © Уляна Яресько

Вето

Вето





Дороги, зарослі стежки, непротоптаний схил...

Тече у незвідану безвість життя-Ніагара.

Було у мені достобіса поламаних крил...

Утрачені дні, мов коріння раба-яничара.


Закрила себе на мільйон потаємних замків, 

а як же почути у прірві свободу, що кличе?!

Побачив-прийшов-переміг, (ти з отих козаків, 

яким підкорялося ще й не таке таємниче!)


Бери мої води в безжурні свої береги, 

насичуй повітрям задавлений сирістю простір, 

щоб сяяли очі, щоб світ зеленів навкруги, 

втікали із серця образи (непрохані гості).


В саду незбагненнім, під кронами вічних олив, 

мій друже, коханий, мій Всесвітом названий брате, 

ти обшир забутий любов`ю своєю відкрив

і вето наклав на можливість мене закривати.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 11.07.2016 11:09  Іванка Світла => © 

Чудовий вірш!

 11.07.2016 10:35  Тетяна Белімова => © 

Уляночко, без слів... Крилаті слова... Не знаю, звідки такі приходять, але вони окрилюють того, кому присвячені!

 09.07.2016 18:50  Олена Коленченко => © 

Чудова поезія!)

 09.07.2016 16:17  Тетяна Чорновіл => © 

Символічно і натхненно. Відчулось.

 09.07.2016 12:08  Тадм => © 

сподобалось

 09.07.2016 10:04  Наталія Бугаре => © 

Щиро написано, вистражданно. Глибока лірика... Аби не амфіболія в другому рядку через інверсію, було б від мене 5.

 08.07.2016 21:50  Анна Ольтенберг => © 

Гарно дуже!

 08.07.2016 21:46  Світлана Рачинська => © 

Завжди магічно!... Оливкове дерево. Війнуло біблійними мотивами... Красиво бринять почуття твоєї лг, Уляно! дуже сподобалось!