Коли богу набридне бавитись сірниками
Коли богу набридне бавитись сірниками
він пускатиме мильні бульбашки
сівши собі на межі
на гілку кривої груші
махатиме ногами дивлячись як вітер
лагідно відносить ті дивні створіння помирати
спека – похідна від цілковитої тиші
тим, хто уміє розмовляти з богом
цвяха забито у голову
вони зрікаються віри
віддаючи свої імена кулькам
до яких богу немає ніякого діла
залишаючись безіменними дітьми пітьми
коли відпущена душа кричатиме покайтеся
бита струмом цілковитого нерозуміння
вільна
і водночас обмежена електропастухом умовностей
гілка зламається
груша стара наче всесвіт
залишиться без покровителя
а під грушею уже прибивають до дерева
тінь зниклого бога
а може воскресне?
стиглі грушки
наче сльози падають у небуття
своїм соком липким
причащаючи тих
хто не дав собі ради піти
не кров нас єднає
розтрощені спересердя бажання
умитися б
та марно
пророк про-летівши на старій тарадайці
не проронить і краплі свого співчуття
добре що спека спадає
сонце горнеться до осені
час бродити молодому вину
