06.03.2011 17:21
-
850
    
  3 | 3  
 © Тетяна Чорновіл

Королівство кривих дзеркал

Королівство кривих дзеркал

Феєрія

Не за синiми моpями 

I високими гоpами 

Коpолiвство те чуднеє. 

Ми у ньому пpоживаєм – 

Нiби казку споглядаєм 

Чеpез дзеpкало кpивеє. 


Гоpя й pадостi не знаєм, 

Бо чаpiвне люстpо маєм; 

Тiльки гляне хто у нього, 

Так вiдpазу й засинає 

(Сон-дpiмоту навіває 

Сяйво дзеpкала кpивого). 


Тут панує темiнь ночi, 

Ми ж – прокинутись не хочем, 

Не жалiємось, не плачем, 

Бо у тому снi тяжкому, 

Наче в дзеркалi кривому, 

Сонячне промiння бачим. 


Соннi в нетрях ми блукали, 

Блекоту й дурман зривали 

I плели вiнки розкiшнi. 

Свого щастя не впiзнали 

I бездумно затоптали 

Квiти папоротi нiжнi. 


В снi, немов в туманi, були 

Маму рiдну не почули, 

Хоч вона нас i гукала. 

А змiю пригрiли люту, 

Що свiй голос, як отруту, 

В коваля для нас скувала. 


Кинемось, бува, вiд сну ми, 

Не свої – пророка думи 

Мучать, спати заважають, 

Й знов заснемо без мороки, 

Коли рiднi лже-пророки 

"Алiлуя" заспiвають. 


Совiсть нас давно не мучить – 

Всьому дзеркало научить: 

Жити як, про що спiвати. 

Ми – розумнi i красивi, 

Нам присняться сни щасливі, 

Треба тiльки подрiмати. 


Та настала мить чудова, 

Разом кинулись раптово. 

Десь дзеркал кривих немає. 

Нам не треба бiльше дива! 

Куди нiч пiшла брехлива, 

Туди й сон нехай ступає. 


Гiрко каємося! Може 

Ти простиш нас, милий Боже, 

Бо не знали, що творили. 

Та пока ми тихо спали 

Сина Божого розп`яли 

I одежу подiлили... 

Тетяна Чорновіл цікавиться

  • Тетяна ЧорновілМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 06.03.2013 16:12  Ем Скитаній => © 

а бува і так... - зирнеш у люстерко, вмить онімієш, а потім оглохнеш і мертвим впадеш - тому що угледиш у склі, в тому диві кригкому пику свою опісля роботи, чи хлопотів дня в країні, де все так казково зникає у тебе і сам ти зникаєш фізично, духовно й астрально і ти розумієш, що ти вже ніхто - ні номінально, ні статистично, ти навіть не нуль...і так далі...сумна історія.

 06.03.2012 18:36  Каранда Галина => © 

та я це зрозуміла... мій коментар означав, що вмить людство не змінити, а от поступово - шанс, хоч маленький, та є...тож хай поки кожен живе у своїй реальності, аби лиш вона була доброю... як міражі і ілюзії Андрія в сьогоднішньому вірші...

 06.03.2012 18:28  © ... => Каранда Галина 

Останніми двома строфами я хотіла сказати, що можемо прокинутися, та буде занадто пізно! (((((

 21.02.2012 18:57  Каранда Галина => © 

прокинулися? ... ні...мабуть, ще спимо....
у кожного - своє пробудження.... не можна, щоб усі прокинулися одночасно - світ перевернеться...а так - перевертається свідомість окремих людей... може, це не так і погано - не знати справжньої реальності у своєму щасливому сні?