21.09.2016 21:50
© Савчук Віталій Володимирович
Запитай
з рубрики / циклу «життя»
Очі, мов спітнілі вікна, лиш туман застиглий видять
А душа немов страшний вулкан кипить.
Та не дарма кажуть від любити й зненави́дить
Легше, ніж звичайний крок ступить.
За своїм коханням брів не рік, не двоє.
Все було в дорозі й розпач і печаль
Та нарешті край, - на межі сто́ю.
Ти ж мовчиш, а краще запитай.
Чому ти?! Чому не друга, інша!?
Я ж тобі напевно відповім…
Через тебе я забув про спокій, тишу
Не навколо десь, а в серці я своїм.
Ти не віриш певно чи звичайно
Всім словам, що тобі́ говорю.
Ти вподобала у відповідь мовчання
Та однак тебе не розлюблю.
