Жінки, які кохають фараонів
У храмах Фів золотяться колони.
Широкий Ніл до обрію пливе.
В жінок, які кохають фараонів,
Дороги дві – в могилу чи в гарем.
До Нілу шумно сходяться служниці,
Ледь-ледь розмліла вранішня зоря.
Якби ж я знала ті значки та птиці –
Його таємне писане ім”я.
Воно для всіх – закрите і священне,
Воно мені – як Всесвіт. Мій вогонь.
Він глянув раз, він подививсь на мене,
Приклавши руки стомлено до скронь.
Всі бачили в нім щось, сильніш закону,
Небесну мудрість, вищу від людей,
А я побачила... Пекучу втому
У кутиках примружених очей.
Прийде в палац – цариця з опахалом,
Інтриги, війни, ненависть із лиць...
Мій фараоне,
Я б тебе кохала
І без увіковічнень в млі гробниць.
