Я до тебе біжу
Я до тебе біжу нескінченність крилатих віків.
Лину знову до тебе в історіях різних і в душах,
Не було ще нікого, хто біг цей спинити посмів,
І, здається, цей біг так ніхто між світів не порушить.
Я ще бігтиму довго, я ледь не загублюся знов,
Почекаю у плавнях, коли перестануть всі війни,
Серце битиме в груди, ганятиме зморену кров,
Його, може прострелять, надірвуть – лише на хвилину.
Бо я знов оживу. Я врослася навіки в цей біг.
Хай замерзну в снігах чи від вибухів знову контузить,
Я зумію відчути скресання і зрушення криг,
Ти ж мені – моя зірка, мій дороговказ, моя муза.
Я вже – сталь, вже не вб”ють ні прогресом мене, ні мечем,
І колись, коли грім доторкнеться небесних скрижалей,
Добіжу і, як зморена пташка, впаду на плече.
І обійми твої тристалітньої втоми позбавлять.
