Неспокій мого серця
Роки минають а спокою нема,
бо серце краєтся за землю рідну.
За сльози матерів, дітей-сиріт,
за ту згвалтовану Країну нашу бідну.
За молоде життя, розп`яте на хресті,
за свіжо - вириті могили.
За наші рани, стогін, біль та кров,
якою в чистім полі квіти окропили.
Бо серце крається за чорну тьму,
якою оповита Україна.
З землі святої, козацькоі землі,
лишається одна страшна руїна!
А спокою нема, нема життя,
де можна жити, радіти та кохати.
Народжувать дітей, співать пісень,
Щоб не в сльозах, щоби cміялась мати.
Щоб щебіт солов`я, звенів в саду,
краплі роси блищали на траві.
А серце краялось від радості й любові.
Щоб діти наші були щасливі та живі!!!
Молюся щоб війни не було на землі,
хай буде мир і спокій, віра та надія.
І серце заспокоїтся моє,
Бо це моя cвята, єдина мрія!
Автор:Лариса Мандзюк.
