Сьогодні небо упаде

з рубрики / циклу «Акровірші»

Забудеться ніч, мов її у житті не було.

А зорі погаснуть удень, затираючи пам`ять.

Горівши, упасти це небо сьогодні могло,

Омана-бо досі вже кожному душі поранить.

Росте у тіні нежаданий, некликаний час...

Іти йому геть уже зовсім не хочеться більше.

Ллють з неба дощі, чи то травам, а, може, й для нас,

Ареною в сутінках тихо вистукує вірші.

Сьогодні це небо, напевно, вже точно впаде.

Я трохи побуду й піду порахую всі зорі,

Зірки тут погаснуть й число те дарма пропаде,

І я б не хотіла їм суму, пред смертю, і горя.

Рахую до сотні, кінчаються сотні в думках...

Кров неба забарвлює все до дрібниці навколо.

А я вже й не встигну напитись води у струмках,

Вогню не побачу, що рвано затемнює поле...

Останній шматочок блакитним на небі світив.

Сидів соловейко. Співав дзвінко й тихо. І - плакав.

Там ззаду горіло багато. Не тільки мости,

Аж тиша знялася. Уперше не гавкав собака.

Небесне світило упало додолу за мить.

Ніч тихо мине, мов її у житті і не було, і дощ непомітно собі крізь туман забринить.

Єдина зоря і донині цього не забула.