Сьогодні небо упаде
Забудеться ніч, мов її у житті не було.
А зорі погаснуть удень, затираючи пам`ять.
Горівши, упасти це небо сьогодні могло,
Омана-бо досі вже кожному душі поранить.
Росте у тіні нежаданий, некликаний час...
Іти йому геть уже зовсім не хочеться більше.
Ллють з неба дощі, чи то травам, а, може, й для нас,
Ареною в сутінках тихо вистукує вірші.
Сьогодні це небо, напевно, вже точно впаде.
Я трохи побуду й піду порахую всі зорі,
Зірки тут погаснуть й число те дарма пропаде,
І я б не хотіла їм суму, пред смертю, і горя.
Рахую до сотні, кінчаються сотні в думках...
Кров неба забарвлює все до дрібниці навколо.
А я вже й не встигну напитись води у струмках,
Вогню не побачу, що рвано затемнює поле...
Останній шматочок блакитним на небі світив.
Сидів соловейко. Співав дзвінко й тихо. І - плакав.
Там ззаду горіло багато. Не тільки мости,
Аж тиша знялася. Уперше не гавкав собака.
Небесне світило упало додолу за мить.
Ніч тихо мине, мов її у житті і не було, і дощ непомітно собі крізь туман забринить.
Єдина зоря і донині цього не забула.
