28.09.2016 17:43
Без обмежень
112 views
Rating 5 | 4 users
 © Анна Ольтенберг

Наодинці

За паркетом

Оце і є той випадок єдиний, коли найбільша мужність - утекти.
Ліна Костенко

Вона йде. Тихо, впевнено. Вона не може не йти.

Майже на плечі лягають густі осінні хмари, темні, як ніч. І десь між ними зяє клапоть чистого неба, безмежно чистого й недосяжного.

Ще зовсім недавно цією дорогою вона йшла до нього. Зараз за плечами важка сумка з тренувальним одягом, десять прожитих на паркеті років і тотальна самотність. І, можливо, вже не варто туди йти, не варто і навіть безглуздо. Вона загнана в глухий кут… але і там ще можна потанцювати!

Крок, крок… застугоніли її підбори в німій холодній залі.

Аня поглянула у величезне, на всю стіну, дзеркало. Гарні танцювальні ніжки з чітко промальованими м’язами, сині вени і набухлі жили на стопах, сильний гнучкий корпус, тонка, виточена роками тренувань, шия.

Колись отут, зліва від неї, завжди стояв її партнер. І вона навіть не уявляла, що може бути по-іншому. Так звично, так природньо для них обох – стояти поруч! А зараз їй важко, нестерпно важко в дзеркалі бачити лише своє відображення.

За довгі роки, пройдені пліч-о-пліч, Аня навчилась усім серцем йому довіряти. Танець народжувався в його голові - вона красою заповнювала простір, музику, його серце. Від нього віяло мужністю. Він кидав на неї ледь вловиму тінь, і це додавало їй загадковості і тієї прихованої зваби, яку годі шукати у пересічних дівчат.

Часто він сам дивувався красі своєї партнерки, її тонкому, невагомому шарму. А, проте, вона жодного разу не одягнула якусь, хоч маленьку, прикрасу і не робила яскравий макіяж. Її внутрішня зібраність і сила зачаровували, а несвідоме чуття його найменших імпульсів давало можливість повністю насолодитись танцем.

Погляд дівчини випадково впав на шибку. Надворі вже почалася злива - хмари нарешті не витримали і розлились. В її очах задзвеніли сльози.

Єдине, про що Аня мріяла – опинитися знову в його руках. І скільки б у минулому не було болю, вона з радістю повернула б час назад.

Танець – історія для двох. Аня тепер одна. Її серце розривається на клапті від бажання танцювати.

Злива з усієї сили ллється на зіщулену землю. А, зрештою, до вечора вона має закінчитись.

Аня вмикнула до щему знайому румбу. Крок, крок, ще і ще крок…




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 29.09.2016 14:03  © ... => Тетяна Ільніцька 

І не хочеться, щоб сумно...)) Дякую, що зазирнули, пані Тетяно! 

 29.09.2016 09:33  Тетяна Ільніцька => © 

Сумно...
Щиро бажаю Ані щастя! Нехай усі її мрії збудуться)) 

Публікації автора Анна Ольтенберг

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо