Осінь
Не лякайся душе моя нене
не тривож своїх дум переляком
то не постріли в спину полоненим солдатам
то осінні дощі обривають горіх біля хати
молоденький горіх ще не звик до свого первоплоду
то цинковий навіс так посилює звук і луну
неполічені постріли мама-доля збере у поділ на світанні
доживеш до Різдва, буде з присмаком болю кутя
хто повірить, того не мине та вечеря
тільки віра моя, як запалена свічка, до ранку
лиш молитва без неї, наче постріли в спину солдатам
що прийдуть полічити скільки страв на дідівськім столі
