Сповідь любові

з рубрики / циклу «Тому що люблю»

Я люблю тебе так, як любила до цього планети,

Як любила дивитись на зорі в безмежності тіней.

Як із власної волі кидалась на сірі багнети,

А у тиші зривалась й кричала раптово крізь стіни.

Я люблю чорні очі, що дивляться тепло й незвично,

Тьмяний подих із губ, заштрихованих змиленим сумом.

Там про тебе казали, немов ти такий симпатичний,

А я просто від погляду твого ударюся струмом.

Ти мені як душа, що згубилась здалеку у людях.

Ти мені темна ніч, коли втомлюся досить від світла,

Моя муза колись спала втішено в тебе на грудях,

А від слова звичайного мрія в уяві розквітла.

Я люблю тебе так, як ніхто вже тебе не полюбить,

Як закоханий вітер складає незвичні куплети.

І якщо твоє серце мого у собі не загубить,

Я готова любити тебе,

Як останню у світі

Планету.