До синяви чорне
У суцільному гаморі з присмаком крику,
Що давно вже здається мені сірим фарсом,
Ми ж тут згублені, стерті, понищені, дикі,
Непідвладні ні смутку, ні вірі, ні часу.
Кілометри між нами сміються у вічі,
Чорний стогін зривається з чорного світу.
Я згубила давно твої очі й обличчя,
А тобі досі важко без мене злетіти.
Я не варта любові, ні колій, ні станцій,
Світ давно мене стер на своїх сірих жорнах,
Та якби цю любов вкласти в простір абстракцій,
Ця картина була б аж до синяви чорна.
