Весна ніколи не кохала
Сновидіння впізнало віру...
Надію не минула смерть...
Ніде ж не бачили краплини
Того, що зруйнували вщент.
Спаплюжили, придбали...Далі?
А, може, вдосталь смаку хвиль?
Весна ніколи не кохала,
Не вірила у стяг надій.
Зелений, прикро, що не зрада, -
Життя? Ти, мабуть, що штукар...
А місяць слухає сонату
Жахливих мрійниць тих, примар.
Блакитний - пекло на роздоллі
Із золотом у гирлі, смак.
Лиш кров стриміє все поволі
У вир думок твоїх - комах.
Рожевий - се найгірша спрага,
Що може вас колись спіткать.
Ні сила, вірність, ні звитяга...
Вже втратив. Їй не покохать...
