Мазепа
У кожної держави здавна,
Відколи створена Земля,
Існує, кажуть люди, славна
Хатина таємниць своя.
Ніхто не знає що і звідки.
Лише блукають все чутки.
(Бо мислять правду чисту «свідки»,
Вмочивши губи залюбки).
Вони не бачили нічого,
Але, як гарно розпитать,
І веселішого, й сумного
Доволі можуть розказать.
Розкажуть байки і приблуди,
Бо голова ще личить їм.
Та докумекають вже люди,
Що два та п’ять то буде сім.
Я байку записав найліпшу,
Щоб вам не розказать, ніяк.
А щоб кумедніше у віршах
Для сміху півнів і собак.
Колись-то у державі нашій
У рік якийсь-то (не згадав)
Тримав клейноди не найкращий,
Та найславетніший гетьман.
Скажу вам правду, натще серце,
З чортом кумпанію водив.
В душі тримав він дрібку перця
І словом чаклував своїм.
Як скаже - враз і всі повірять,
Як зиркне - не врятуєш тих,
Як стіни вороги біліють
І не нагадують живих.
У роті пересохло дуже.
Налийте чарку і мені,
А далі слухайте про мужа
Й шануйте в пам’яті своїй.
Мазепа був той чолов’яга,
З яким вітались повсякчас
Сміливість, Мудрість і Звитяга,
І з возом переваг запас.
Як можна б - надурив і чорта,
А спершу короля й царя.
Та доля ж як собача морда.
І прикро, що вона одна.
У мріях жевріла Вкраїна,
Єдина матінка земля.
Для славних діточок родина,
Для кожного була б одна.
Та так судилося навіки:
Нам скрізь блукати по світах
І так й заплющити повіки
Де-небудь у чужих містах.
Мазепа, вибору не мавши,
Забрав назавжди у печаль,
Вкраїни сином кращим ставши,
Всіх мрій славетну пектораль.
У роті пересохло дуже.
Налийте чарку і мені,
А далі слухайте про мужа
Й шануйте в пам’яті своїй.
Те слово я для того мовив,
Щоб кожен хоч коли згадав
Мазепу-сина кам’яного
І мрій славетну пектораль.
Та не мені судить звитяги
Й не знать події сивину.
Та все ж для мене чолов’яга
Творив доріжку кам’яну.
Доріжку для свободи слова,
Щоб впевнено я міг сказать:
Я знаю гетьмана такого
Й Мазепу завжди буду знать.
