В ресторані

Не забуду ніколи (та й мАбуть не треба), 

Про цей вечір: Заграви зорі

Підпалили й розбризкали золотом небо

І на жовтому тлі – ліхтарі.

Я сидів під вікном в перелюдненій залі.

Десь співали смички про кохання.

Я тобі надіслав чорну ружу в бокалі, 

Наче лист про свої сподівання.

Гордовитий твій погляд зустрів я поклоном

Ледь нахабним, бо трохи вагався.

Кавалеру своєму, знервованим тоном

Ти сказала: « І цей закохався!»

І в цю ж мить дуже голосно гримнули струни, 

В сто голОс заспівали смички…

Ти була вже зі мною зневажанням цим юним

І помітним тремтінням руки!

Ти здригнулась уся і сполохані мрії, 

Як солодкі хмаринки бажання, 

Повз менЕ твій парфум, твої звАбливі вії

Пропливли, наче шепіт зізнАння.

З відзеркалля дзеркал твої очі блищали

І кричали до мене: «Тримай!»

І моніста брязчали, і циганка вищала

Про кохання загублений рай!