Лежить він, підібгавши лапи,
Кубло теплом своїм зігрів,
Йому лоскоче ніздрі запах
Слідів небачених звірів.
Собачі сни несамовиті
Вгамує цеп, поглине страх,
А запах лиш на трепет миті
Навіє в ніздрі будки дах.
Молодшим був ще він у змозі
Засвоїти з десяток слів,
Їх пам’ятає добре й досі
І чути б від усіх волів.
На прив’язі за дня і ночі
До мови не потрібен хист –
Лиш заглядати вміти в очі,
Як вертиться в догоду хвіст.
Та хист до гавкоту без краю
Нічним сигналом з темноти,
Щоб до воріт чужого раю
Ніхто не здумав підійти
Як усміхнеться – то серйозно
Безмовним вищиром зубів.
На місяць тільки виє тоскно,
Та й то, як чує скрипки спів.
Цінує він життя те псяче,
Щосили гавкає, бо звик.
Йому б це й не згодилось наче,
Коли б конав по-людськи вік.
_
Вот он лежит, поджавши лапы,
В своей немытой конуре,
Ему щекочет ноздри запах
Следов неведомых зверей.
Его собачьи дерзновенья
Умерит цепь, умерит страх,
А запах держится мгновенье
В его резиновых ноздрях.
Еще когда он был моложе,
Он заучил десяток слов,
Их понимать отлично может
И слушать каждого готов.
А говорить ему не надо,
И объясняться он привык
То пантомимою, то взглядом,
И ни к чему ему язык.
Пожалуй, только лишь для лая,
Сигнала для ночных тревог,
Чтобы никто к воротам рая
Во тьме приблизиться не мог.
Его зубастая улыбка
Не нарушает тишины.
Он подвывает только скрипке,
И то в присутствии луны.
Он дорожит собачьей службой
И лает, лает что есть сил,
Что вовсе было бы не нужно,
Когда б он человеком был.
Коментар автора: «Написано на Колыме в 1949 году. Входит в « “Колымские тетради”». 1949
