Спектральних барв яса
У місяця видінні,
Струмить земна краса
В небес імлу крізь тіні.
Вона чарує зір
З картин морозно-димних
Від димарів до зір
У потягах нестримних.
І з сивих віт у даль
Застиглу віковічну
Морозний той кришталь
Виблискує велично.
Пурга, розмівши слід
Ріки між берегами,
Зубчастий синій лід
До блиску тре снігами.
Лиш іній снить на дні
В ще теплому камінні,
Про давні літні дні
У хвиль бурхливій піні.
Ми теж, як валуни.
Ще теплі, в срібній кризі.
Нам сняться в лісі сни.
А де ще, як не в лісі?
_
Спектральные цвета
Сверкают в лунном нимбе,
Земная красота
На небеса проникла.
Ее поднял мороз,
Тянущий к небу дымы
От труб печных до звезд
Ночных неудержимо.
И на седых кустах,
Недвижных точно в склепе,
Морозный тот хрусталь
Блестит великолепьем.
Зубчатый синий лед –
Модель речного плеска,
Его пурга метет
И ватой трет до блеска.
Лег иней на камнях,
Еще тепло хранящих,
Забыв о летних днях
Среди воды бурлящей.
Мы тоже, как они,
В серебряной одежде.
В лесу мы видим сны,
А не в лесу, так где же?
