Осінь у неба тишу бездонну
Сипле зірок золотаві листки.
В ніч твою стихну ще на півтону,
Сном роз’ятривши троянд пелюстки.
Слів не потрібно – звук саксофону,
Схлипує ласку на дотик руки.
Золотом листу стріпує лунко,
Тихне в ковтку дорогого вина.
Ох, розпитати б осінь чаклунку,
Скільки ще нот до небесного дна,
Й де, в якій ноті мить поцілунку
Я ж бо не знаю, не знаю… Не зна…
Мрій неозорих трепетні чари
Не остудити губам у вині.
Твоє зізнання десь аж за хмари
Солодко манить у зір шалині.
Звук саксофону серця удари
Ніжить у нот пелюстки запашні.
