Музи-сестри
Хтось припустив, що муза в нас одна.
Та щоб одна на дві душі? Ха! Дзуськи!
Моя не пила з відчаю вина.
Його не говорила по-французьки.
І що його? Його якась смутна.
Та й зовні дивна, сіра і дешева.
Вона торкає пензлем полотна,
Вона всередині тендітна й кришталева.
А щоб така була у мене - то вже ні.
Моя яка і зовні, та й у слові.
Бува мовчить, не вклониться мені,
Буває зовсім заговорить в іншій мові.
У думах в нього геть не та акустика.
Буває сам накаже музі, як павич.
Хоча, дві музи були сестрами, припустимо...
Та іноді водночас зникнуть, як не клич.
Та іноді здається, що пов`язані
Його картини й віршики мої.
Та й часом очі ніби в нас зав`язані,
Що вже й не певен, музи хто чиї.
