з рубрики / циклу «Я БЕЗЗУПИННО ГОВОРИВ»
Я безупинно говорив,
А ти мовчала.
В моїх словах палкий надрив,
Не помічала.
Сховавши паростки пихи
За свою вроду,
Мої страждання та гріхи,
Пила як воду.
Благав зостатись і не йти –
Ти не почула.
На ранок сплинула в світи –
Мене забула.
До полум’яної зорі,
Плекав надію.
Загартував у тім горні
Безумну мрію,
Що явить образ рідний твій
Мені світання
І розпочне таночок свій,
Ще раз, кохання.
Та не звершилось не збулось …
Обоє винні -
Моє безумство залилось
В твоїй гордині.
Ніч розсіває зорепад
Для тебе, знаю.
Хоч не повернешся назад,
Я все ж чекаю…