Різдвяне

Різдво Священне…

Дитина Чемна

Босоніж, ніжками, 

Стежками сніжними, 

Та ще й калюжами, 

Що скуті Стужею!

Поспішає

Від Журби, 

Від Тривоги

Рятувати душі

Слабкі, убогі…

У Дівчини, що спить, 

Предивний сон:

Вона дитина, 

дівчинка мала

Немов.

Цей Сон – пророчиться, 

У Яв просочується…

Дитинка бачить:

Жінка, уся засніжена, 

Ридає: «Грішна я!

Пробачте, людоньки, 

Усі гріхи мої!

Гидка я стала вам, 

Зі мною – лячно, 

Знущання ваші

Усім пробачила!»

Дівчинка грішницю, 

Стару беззахістну.

До себе пригортала, 

Слізьми омивала, 

Диханням своїм, 

Дитячим невинним, 

Зігрівала.

Благала Небо:

«Карати не треба.

Не треба карати, 

Пробач, Божа Мати!»

І сталося Чудо:

Гріхи із Брудом

Вже непомітні, 

Дитини

Світло

Гріхи спалило, 

Помолоділа

Стара убога, 

І Славить Бога!

Дитині Чемній -

Уклін Низький, 

Доземний…

«Не треба, люба, 

То Боже Чудо!

Тобі – виправлятись, 

Мені – прощатись, 

Не спить вже Панна –

Всесвітла Лана, 

Моя

СвітЛана!»