1947-й
Дев’ятий рік мені світив,
Весна потроху наступала,
В школу ходив, як не хворів,
Голодував, як всі голодували.
Страшенна бідність у сім’ї,
Троє дітей голодних й босих,
Навколо всі похмурі й злі -
Голодна смерть у них на носі.
На печі холодній я лежав,
В хату сусідка завітала,
Марив щось та застогнав,
Пригледілась й запричитала:
«Ой, Ганно, Ганно, твій Грицько
Вже зовсім пухлий й отікає,
Сходи в колгосп й проси чого,
Скажи, що діти помирають!»
«Ой, Боже мій!- ридає мама, -
За що ж Він голову поклав,
Щоб його діток в сиру яму
Голод у мирний час загнав?!»
Як вижили, Всевишній знає,
Крутилась мама, як могла,
В Західній Україні підробляла
І смерть нікого не взяла.
Дурний совок на Україну виє,
Бо втратив те, чого не мав!
Ситий голодного не зрозуміє:
Не чув, не бачив, не страждав.
м.Київ, 18.01. 2017р.