Комашино-молюскові пристрасті
з рубрики / циклу «БАБКА СІЛА НА ТРАВИЧКУ (діткам)»
Равлик знаний мандрівник
Залишати дім не звик,
Бо у випадку біди,
Він ховається туди.
* * * *
Слимачка вдень все лякає.
Уночі він виповзає:
- Гей! Боятись мені годі,
Я хазяїн на городі!
Де капуста й огірок?
Нароблю я в них дірок..!
Та як сонце схід почне:
Вмить під камінь утече.
І як водиться «герою»-
Слід залишить за собою.
* * * *
Нас мільйони! Ти і я-
Дружних мурашок сім`я.
Трудимось ми заповзято:
Браття й сестри, мама й тато.
Бо нам треба на кшталт хати,
Мегаполіс збудувати.
* * * *
Гусінь листячка наїлась
І на гілці зачепилась.
Стала кокон будувати,
Щоб метеликом в нім стати.
Це життя чарівна проза.
Їй ім`я – метаморфоза.
* * * *
Спокій міль вночі не знає,
Все у вікна вибиває:
- Ой, пустіть мене до хати,
З лампою по вальсувати!
Бо люблю понад усе:
Світло і весілля це!
* * * *
Павучок у теплу днину
Сплів швиденько павутину.
Працював що було духу,
Запросив у гості муху.
Муха радо завітала –
Павучку обідом стала.
* * * *
Бджілка знана трудівниця.
Їй лінитись не годиться:
Треба в поле полетіти,
Квіточки всі запилити.
А назад, у вулик свій,
Мед принести запашний.
* * * *
Ненажерлива оса,
Над столом все галаса:
- Тут і джем і кавуни!
Пригоститись чим мені?!
Он медок мене гукає! -
Жадібність її з`їдає.
Страх забувши на біду,
Вмить застрягла у меду.
* * * *
Водомірка – фігуристка
Визнана в ставку артистка.
На воді вона танцює,
Знаки чарівні малює.
Не боїться глиб ставка,
Бо як пух вона легка.
* * * *
У травичці хтось стрибає
І на скрипці ніжно грає,
Арію для бджіл та ос.
То наш коник – віртуоз!
* * * *
Метелик – райдуга жива,
В садочку влаштував «жнива».
У квіти хобот свій стромляв,
Нектар солодкий попивав.
В палітрі клумби причаївся -
Змахнув крилами й розчинився.
І не могли ми розрізнити:
Де наш метелик, а де квіти.
* * * *
Дивина! Пустився в скач,
Стовбуром якийсь вусач.
Видає страшний він звук.
Не лякайтеся, то жук.
Він деревами блукає
Й листя вправно підрізає.
-А погрози? Просто сміх –
Жук боїться сам усіх!
* * * *
В комара одна турбота,
Як покине він болота:
Пісеньки свої співає,
Діткам спати заважає.
І не втямить «бард» ніяк,
Що фальшивий він співак.
* * * *
Бабка сіла на травичку
І вдивляється у нічку.
Вправно крутить головою:
Бачить знизу й над собою.
Мов бурштин палають очі –
Вполювати когось хоче.
