Казочка
Жив-був в одній країні,
На гарячій мівіні,
У простому будинку,
Чоловік на ім’я Синку.
Читав щоранку пресу,
Шукав собі принцесу.
Таку, щоб очі сині
І золота пів скрині,
Або талановиту,
Акторку знамениту,
(Потримати за ніжку,
Було б приємно в ліжку).
Сам ніде не працював,
В карти дещо махлював,
Переплив би всі ріки,
Так лінивий на віки.
Розізлилась матуся,
Мабуть, іменем Люся,
Й вигнала його з хати
Щастя-долі шукати.
Йде чоловік трасою,
Зачепився масою
Об самого дракона,
І сміється, як Монна.
А той дихає вогнем,
Став штовхатися плечем.
Потім ударів стихія,
Наслідок: амнезія.
Проснувсь – палата крайня,
Білі стіни, лікарня.
Миє підлогу «сестра».
Нагнулась дівчина, («ура»),
Точніше в його почуття.
А скільки їй? Вже не дитя.
Він знову в теплій хаті,
Діставсь жіночій статі.
Оточений любов’ю,
Ходив на риболовлю.
І до сусідки в гості,
До кума, до Кості.
Бо як хлопчика-паву,
Запросили на каву.
Але потім надвечір,
З вікна чиїсь речі,
Буває літають.
Буває прощають,
Та залишається один,
Наш балуваний господин.