Душі не спиться
І знов душі не спиться-не лежиться.
Студені руки, як зимова криця;
Чи ген тобі наснилася луна?
Чи млоїть серце думка потайна?..
Як місяць сніє! Як вуркоче вітер,
Як рвійно й щиро ластиться до хмар,
І протинає павутину віття,
Неначе темінь чорних хвиль дракар.
Аж млосно в серці – що таю від себе?
Чи темну кручу, пломінь... чи вогонь,
Який із цього місяця і неба
Папір пропалить й болю дасть до скронь?..
Сама не знаю. Як струна напнута,
Бринить душа із домішками ртуті.
Хіба що ртуть в ній в темряві ночей
Накрапотіла із твоїх очей.
