03.02.2017 01:16
для всіх
118
    
  2 | 2  
 © Світлана Орловська

Я

Я

Візьму своє «Я» в долоні,

Поставлю на видному місці,

Вклонюся низенько, як тій іконі,

Мадонні в бурштин-намисті.


Поцілую лагідно, мов дитину,

Заквітчаю в яскраві барви,

Святкову пов’яжу хустину.

Милуюся… Яка ж гарна!!!


На двір вийду. А на дворі

На кожному кроці:

«Велике Я» і «Ще Більше»

Засліплюють очі.


«Я Розумне», «Я Багате»,

«Струнке й Довгоноге».

Треба голосно кричати

Не слухать нікого!


Накричалось моє рідне.

Все. Веду додому.

Ніхто нам з ним не потрібен.

Та і ми НІКОМУ.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 03.02.2017 10:07  Тетяна Белімова => © 

О! Світлано, просто не в брову, а в око! Більш авторитетного, ніж "Я", не зустрінеш! Воно, це "Я", скрізь на першому місті - у заголовку кожного твору, у кожному коментареві, у кожному судженні. І не від того, що так себе любить. Зовсім ні (це лише наклепники натякають на непомірно роздутий егоцентр чи ще щось роздуте). Це все від того, що, крім перерахованих характеристик, "Я" вродилося найрозумнішим, найсправедливішим, найгуманнішим (насправді коментаря для "най" не вистачить). Та "Я" саме знає собі ціну, і тому вживає щодо себе слово на "Г"! Таке цікаве і багатозначне "Я"))))))))

 03.02.2017 05:13  Каранда Галина => © 

)) повчальненько)))))))))))