Війна і жінка
Війна і мир, жіноче й чоловіче, А треба – навпаки, бо не жінки розв’язують війну. Немає у війни жіночого обличчя, Війна вкрашає жінку в чорне й сивину.
Так, не жіноча справа – воювати, На слух різнити наших і чужих. Дітей в бронежилети одягати, Ділить тіла на мертвих і живих.
Хіба жіноча справа – буть вдовою? Дітей ховати, доглядать калік? Або чекати, жити думкою одною: Коли ж подзвонить син чи чоловік?
А ті, жінки, що ждуть своїх з неволі, -Надію майте, вогник ще не згас. Як пережить страшне випробування долі? Молімося, і Бог почує вас.
Війна і жінка – речі несумісні, Бо та, кого крилом ударила ударила війна, Не заспіває більше радісної пісні, В душі. Її печаль, мов чорная стіна.
Підступний ворог, що прийшов на Україну, І хоче легко подолати нас в війні, Ганьбою вкриє і себе й свою родину, А може, просто повернеться у труні.
То ж, матері Рязані, Пскова – піднімайтесь, І павуку скажіть своєм мільйонне «Ні!» Не за столом, на вулиці з’днайтесь, Оголосіть одну свою війну. Війну – війні.
Нова Каховка, 2016