24.02.2017 00:38
Без обмежень
168 views
Rating 5 | 6 users
 © Іда Морлен

Зі сну в реальність чи навпаки?

Не знаю, що більше може зламати людину: фізичні травми чи душевні. Більшість не роздумуючи скажуть: „Ну звісно ж душевні, фізичні заживуть, їх можна вилікувати”. Але чому ніхто не згадує про те, як тривала фізична слабкість зрештою ламає людину, подібно краплі води, що роками точить камінь і розколює його?

Сьогодні мені явився дивний сон. Дивність проявляється в тому, що був він надто реальний…

Я відвідувала когось із рідних. Все ще на милицях, адже три тижні тому зламала праву ногу. Думала, що зовсім скоро (майже через тиждень) мені нарешті знімуть гіпс і я зможу нормально ходити. Але... Раптом поряд впала знайома і сильно підвернула праву ногу. Потім впала і я. Підвернула ліву ногу. Ліву. Ногу. Не могла стати на неї. Не могла ворушити через біль. А це значило – буде ще один гіпс. Мене охопив такий розпач, що здавалось вмерти було б легше, ніж пережити те саме. Знову. Мені було боляче і страшно водночас. Я хотіла прокинутись, але свідомість підказувала, що це і є дійсність, в яку я намагаюсь повернутись. Я переконувала себе, що все це – НЕреально, але факти були проти мене: події не зникли, а продовжували свій звичний рух. Я вже була готова змиритись і прийняти той світ, який затягував сипучими пісками. І хоч все ще тривала внутрішня боротьба свідомості – я була безсила.

Біль зростав. Навіть здавалось, що я кілька разів втрачала свідомість. Але хіба у сні таке можливо? Намагалась пригадати, який же коктейль знеболювального мені дали останній раз, що тепер я наче ув’язнена в задзеркаллі… Якісь тіні мерехтять перед очима. Чиїсь голоси доносяться наче крізь грубі стіни. Здається, я прокинулась. Все довкола набирає звичних лікарняних обрисів. Я тут. В реальності. Нарешті.

Всередині все ще тривожив неспокій і страх. Захотілось плакати. Сльози по-зрадницьки підступили до очей. Я не вірила, що з лівою ногою все в порядку. Я боялась поворушити нею, щоб не пересвідчитись, що вона зламана, що знову буде боляче. Я підвелась. Роззирнувшись побачила маму, що дрімала поряд на стільці. Легенько нагнулась, щоб підняти край ковдри і пересвідчитись, що принаймні з однією ногою все в порядку. І тут… крик. Чийсь крик пронизав до самої душі. А потім стало так тихо, що було чутно як серце ледь не вистрибує з грудей. Не пам’ятаю, що побачила під ковдрою… Пам’ятаю матір, її бліде лице, наляканий погляд і слова, що пошепки повторювала: „борись…не смій здаватися“. Але чому… Чому у цей момент вона дивилася на мене? Чому слова долітали лише до мого слуху? І знову крик. Нестерпний. І знову задзеркалля.



Колись я думала над тим, чого ж я боюсь найбільше: самотності? пасивності? збайдужіння інших? – напевне всього разом у невеликих дозах. Мені не хочеться осторонь спостерігати за плином життя, не взявши участі. Мені не хочеться упустити жодної випадкової можливості, не розглянувши варіантів. Я хочу жити насичено. Насолоджуватись кожним днем. Зберігати в пам’яті всі моменти, що приносять мені радість, почуття щастя чи закоханості, моменти, що наповнюють мене любов’ю, бажанням зробити щось хороше чи просто стати кращою людиною.


Мене розбудили. Наче вирвали з корінням.

Голова сильно боліла і свідомість була затуманена.

Голос мами лагідно заспокоював

і я ладна була повірити, 

що то був лише страшний сон, 

що тут я у безпеці, 

що більше нічого поганого не станеться.


І як би я хотіла їй повірити, справді…

якби не стояла за її спиною і не спостерігала за власним бездиханним тілом.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.02.2017 14:04  © ... => Дарія Китайгородська 

Дуже приємно чути похвалу. Навзаєм дякую. 

 24.02.2017 11:39  Дарія Китайгородська => © 

О. пані Ідо, крутезний твір! Я теж щось подібне переживала. Дуже співзвучно. Дякую вам за отриману насолоду. 

 24.02.2017 10:25  © ... => роман-мтт 

Дякую. Було таке відчуття (особливо в кінці), що то вже не я пишу, а сам твір спрямовує мою думку і змушує пережити усі ті емоції. 

 24.02.2017 02:21  роман-мтт => © 

Вау-еффекту досягнуто, дуже гарно написано!

Сюжет - класичний, але реалізація - супер! Я повірив кожному слову і не очікував такого фіналу. Буденність буденністю, приспали увагу повністю, і тут по голові тобі - бац! Шикарна мініатюра! 

Публікації автора Іда Морлен

Літературні авторські твори, вірші, проза, публіцистика та інше