Келих беладони
Січнева ніч – безхмарна і бездонна.
У келиху іскриться беладона.
Ти знов прийшов із всесвіту корид
З очами, холоднішими за лід.
Розіп’ята полоном між містами,
Ховаю тугу, п’ю її вустами,
І от тепер скінчилась круговерть –
В моїх долонях запізніла смерть.
Єдине, що хвилює в ніч бездонну –
Кому ж із нас надпити беладону?..
І... що робити далі, коли хтось
Увійде в світ, якого боїмось?..
Хто витерпить ці дикі круговерті,
Вручивши долю в чорні лапи смерті?..
Ти, зрештою, вже повний нею вщерть.
Мої вуста отруйні, наче смерть.
