Голос тиші
У голосі тиші – потемку зітхання.
П’янка прохолода минувшої днини,
Що млою присівши на сіна ряднини,
Плекає кульбабки легке коливання.
У голосі тиші – ріки переливи
Під місяця срібно-німою ходою,
Де зорі між плес дріботять чередою,
Серпанкам куйовдячи вимоклі гриви.
У голосі тиші – дощу обіцяння,
З озону пахучо-чаруючим трунком,
Що обрій мережить грімниць візерунком
І губить жаріні в траву покаяння.
У голосі тиші мелодія саду,
Займається поступом юного ранку…
Той нічку, голублячи ніби коханку,
Обачно таїть межи лоз винограду.
