Поверни мені мене...

з рубрики / циклу «Про любов...»

Всю, до останньої краплі!

Віддай поцілунки, їх дотик жагуче палкий.

Я щаслива сьогодні,

Це, мабуть, востаннє?

В останнє...

Ти так боляче близько... і присмак терпкий.

Безнадійно, поволі тону у мовчанні,

Рву по живому, конаю від болю і рву…

Поверни! Поверни…

І я тобі ТебЕ повЕрну!

Віднайду в собі сили і повернУ…

Дай оплачу, ще не написані вірші,

/Напівслові обірвані/

оголюю нерви-кривим почерком по душі,

Я вже не знаю, пізнати і вратити гірше?

Ніж проживши життя, не відчути цей шал на межі.

Поверни мене Ту, що тебе не пізнала,

Що жила як жила і потроху вмирала,

але не боліло аж так …

Поверни!

Я- спустошена вітром шаленим пустеля,

сонцем випалена земля!

Моє серце не навпіл-

в нім сотні маленьких ущелин,

там пульсує Твоє ім’я…

Поверни мене Ту…

але, мабуть, ти знаєш-

не варто.

Я вже Тою не буду, хоч як не крути.

Ти так боляче близько,

себе ж я не видам ні словом, ні жестом

… а ти?

Ну скажи хоча б щось, не мовчи…

Поверни...