Придворний соловей
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Кипрей»
«Придворный соловей»,
«Кипрей»
Витьохкує у вітті
І ллє пісень єлей
Найладніше у світі.
Аж мліє божа твар
В чаду замилування,
Довбе, мов паламар,
Моління й вихваляння,
Бо тьохкання порив
Залежний від обставин.
Про нього говорив
Уїдливий Державін,
Що раб не хвалить вас,
А меду словесами
Облещує щораз,
Що не одне й те саме.
_
Придворный соловей
Раскроет клюв пошире,
Бросая трель с ветвей,
Крикливейшую в мире.
Не помнит божья тварь
Себя от изумленья,
Долбит, как пономарь,
Хваленья и моленья.
Свистит что было сил,
По всей гремя державе,
О нем и говорил
Язвительный Державин,
Что раб и похвалить
Кого-либо не может.
Он может только льстить,
Что не одно и то же.