Дядькова коза
Хоч дядько нас щодня лупив,
Зате він нам козу купив.
Таку козу, що гріх жалітись!
Вона нам пособляла вдітись,
Поїла всіх нас, годувала
І навіть взимку зігрівала!
Коли мороз тріщав у хаті,
В нас із козою у кроваті
Не мерзли ні крижі, ні вуха.
А як бувало дід Пантюха
З дрючком до двору завітає,
То нас коза і тут спасає.
Ми у Пантюхи попіл крали,
Бо у піддашку дров не мали.
А якось тухлі ми порвали,
Які на трьох єдині мали,
То щоб на латку наскладати,
По людях ми пішли орати.
То так коза чужим орала,
Що навіть коней обганяла.
Тож заздрило нам все село.
Таке-то щастя в нас було!
А зараз що? Квартира, дача,
«Порше», мандат, жона ледача…
Аж плакать хочеться буває,
Коли хтось про козу згадає…
Заріччя, 11.08.2014 16:16:18
